VWbus.club

Мне друзья из Москвы и Карелии

Пишут «правду» про нашу войну…

Я бы русским друзьям поверила,

Если б не был мой брат в плену...

Если б улицы наши тусклые

Не заполнили "гости" с Кавказа…

Если б «братья» смоленские, русские(!!!)

Не стреляли в детей Донбасса!

Я бы спорить ни с кем не стала,

Если б чистое было небо,

Если б утром старуха-мама

Не рыдала над коркой хлеба!

Если б в горловский тихий двор

Не свозили десятки убитых

И в Донбассе их триколор

Не ходил по рукам бандитов!

Чебоксары, Саратов, Бийск

Знают «правду» про нашу войну!

Знают «правду» со слов убийц,

Разбомбивших мою страну…

Тетяна Малахова

Не бойся сплетен. Хуже – тишина!
Когда тебя никто уже не помнит.
И в телефоне – музыка дождя,
Когда по вечерам один ты в доме.
Не бойся взглядов, брошенных во след -
Завистливых, а иногда и злых!
Куда больнее, если тебя нет
В глазах, что мимо – равнодушных и пустых.
Не бойся крика, даже сильной ссоры.
Ведь даже это можно пережить.
Куда страшней, когда тебя забыли.
И просто не для кого дальше жить.

Cubano
325

Добавлено 22/01/15, 16:08

Будемо говорить віршами!!!

Добавлено 22/01/15, 16:12

Україна, любі діти,
Наш чудовий край.
Там ліси і полонини,
І луги, і гай.

І річок прудких багато,
І рибок в них тьма,
Все те, все, кохані діти, -
Вітчизна свята.

Україна - це біленьки
У садках хатки,
Ниви збіжжям засіяні,
Запашні квітки

І міста розлогі, чисті,
Знай, дитя, це, знай.
Україна наша рідна –
Це чудовий край.

Україно, Україно,
Мій рідний краю,
Цілим серденьком дитини
Я тебе кохаю.

І щодня шлю молитву
Всевишньому Богу,
Щоб послав нам в Україну
Щасливу дорогу.

74-річна мешканка Луганська написала вірш-відповідь на пісню Віки Циганової "От Донецка до Кремля – это русская земля"
Слухай, Віка Циганова,лро що буде тут розмова:
Від Донецька до Кремля –українська це земля.
Наш князь Юрій Долгорукий підкорив болота, луки
Він Москву вам заснував,щоб нечистий вас забрав!
Ще в Москві хор жаб співав,Київ наш вже процвітав.
Жаль, що путін це не знає,на Вкраїну зазіхає.
Де стояли шахт громади він поставив свої "Гради".
Зруйнував наші мости і наставив блокпости.
Там, де соняшник в нас ріс,поле топчуть "Стрілок", "Біс".
Де були сади, левади,зараз там його гармати.
Де хліба росли високі,вирви там навкруг глибокі.
Де малеча тягла санки,розчавили гірки танки.
Розбомбив він наші хати,вимусив людей страждати.
Надсила на нас конвої найсучаснішої зброї.
Він мінує лани чисті –так робили лиш фашисти.
Ллється кров в моїй країні та не вмерти Україні,
Не здамо землі ні клапоть –пам’ятай це, руський лапоть!
Вірю, знаю – прийде час,відповість він за Донбас,
За землю мою святую,за пролиту кров людськую,
За могили в чистім полі,за всі зламанії долі,
За скалічених людейі за смерть малих дітей.
Чуєш, віко, стерво сите,Україну вам не вбити!
І земля моя, Донбас,прокляла давно вже вас.
Я благаю на колінах:"Мир дай, Боже, Україні!"
Щастя дай захисникам,її донькам і синам.
Матір Божа, я благаю,спокій дай моєму краю,
Дай загиблим місце в раю –я молю тебе, благаю!
путіна я проклинаю,"щоб ти здох", йому бажаю.
В небуття підуть кобзони,путіни і циганови,
Та залишиться країна,наша ненька Україна.
Вільная і працьовита,не раз кровію полита.

Добавлено 25/02/15, 14:49

К последней бы картинке надо бы прилепить:
"Павло Глазовий, 1989"

Спойлер

типа поумничал

Ліна Костенко сьогодні іменинниця!

Усе моє, все зветься Україна.

Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

Роберт Рождественский. Давно його вже не має на світі. А вірші, наче сьогодні написані.

* * *
Вошь ползет по России.
Вошь.
Вождь встает над Россией.
Вождь.
Буревестник последней войны,
привлекательный, будто смерть…
Россияне,
снимайте штаны!
Вождь
желает вас поиметь!


* * *
А нам откапывать живых,
по стуку сердца находя,
из-под гранитно-вековых
обломков
статуи Вождя.
Из-под обрушившихся фраз,
не означавших ничего.
И слышать:
— Не спасайте нас!
Умрем мы
с именем Его!..

Откапывать из-под вранья.
И плакать.
И кричать во тьму:
— Дай руку!..
— Вам не верю я!
А верю
одному Ему!..
— Вот факты!..
— Я плюю на них
от имени всего полка!!!

А нам
откапывать живых.
Еще живых.
Живых пока.
А нам
детей недармовых
своею болью убеждать.
И вновь
откапывать живых.
Чтобы самим живыми
стать.

Ех, Льоня-Льоня... Позорище зараз на твоїй землі...

Леонид Филатов. Слёзы людские – вода?

– Вот вы говорите, что слезы людские – вода?
– Да.
– И все катаклизмы проходят для вас без следа?
– Да.
– Христос, Робеспьер, Че Гевара для вас – лабуда?
– Да.

– И вам все равно, что кого-то постигла беда?
– Да.
– И вам наплевать, если где-то горят города?
– Да.
– И боли Вьетнама не трогали вас никогда?
– Да.

– А совесть, скажите, тревожит ли вас иногда?
– Да...
– Но вам удается ее усмирить без труда?
– Да.

– А если разрушили созданный вами семейный очаг?
– Так...
– Жестоко расправились с членами вашей семьи?
– И?..
– И вам самому продырявили пулею грудь?
– Жуть!
– Неужто бы вы и тогда мне ответили "да"?
– Нет!

– А вы говорите, что слезы людские вода?
– Нет!
– Все катаклизмы проходят для вас без следа?
– Нет!
– Так, значит, вас что-то тревожит еще иногда?
– Да, Да, Да..

Елена Кузьминых.
Влада за нього мабуть забула.. !!!
"Сто пятый день плена...
Наверно все сошли с ума
И я пытаюсь не сорваться,
Не истерить, не плакать, не бояться,
А верить в то, что в мир придет весна.
И верить в то, что будет день прекрасный,
Когда ребята возвратятся все домой,
Все будут радостно, счастливо обниматься.
И каждый для меня будет герой.
И будут песни, танцы, даже водка.
И матери обнимут сыновей.
А я присяду в уголочке тихо и
прошепчу: "Спасибо, мир теперь".
Я прошепчу о том настолько тихо,
Что воздух не нарушу тишиной.
Но сердцем очень громко крикну:
Да, слава Богу, ты живой!
Ведь суть войны- это победа дома,
Когда солдат придет к своей семье:
Сын, брат, отец, друг, муж, любимый.
Он со щитом придет, не на щите....
Все это будет рано или поздно,
Ну а пока в стране у нас война.
Героев много, много патриотов.
А остальные все сошли с ума.
Ты - воин доброты и света,
Защитник, друг, великий человек!
Пусть сбудется мечта простая наша -
Ты возвратись скорей, мы ждем тебя, Олег!!!"

Трясут державную казну ПОДОНКИ всех мастей,
Завод сдыхает без гроша, народ день ото дня - БЕДНЕЙ.
Всё больше в небе воронья, а КРЫСЫ - всё наглей,
И водят за нос – мой народ, УБЛЮДКИ всех мастей...
Вероника Пономаренко

Дорожи той радостью, что тебе дана...
Счастья в жизни много, а семья - одна...
Многие мечтают о семье такой.
Чтобы не случилось - дорожи семьёй!
В радости и в горе есть надёжный тыл:
и, когда успешен, и когда "остыл"...
Кажется - рутина, скучный серый быт...
Тот, кто так считает, просто с толку сбит...
Теплота, забота, звонкий смех детей...
Ничего дороже нет СЕМЬИ СВОЕЙ!

НЕ ВМИРАЙТЕ, ХЛОПЧИКИ!!!
Не вмирайте, хлопчики, не треба!
На землі цій праведно живіть.
Рано вашим душам йти до неба —
По травичці росяній ходіть.
Сонечку ранковому радійте,
Квітам навесні і солов’ям.
Умирати, хлопчики, не смійте.
Треба жити, треба жити вам!
Треба поле хлібом засівати
І приводити цю землю до пуття…
Вас не для війни ростила мати,
Вас родила мати для життя.
Але ворог йде на ниви рідні —
Любий край наш топче чобітьми.
Гаснуть душі, наче зорі срібні,
І свічки запалюємо ми.
Душу біль пече, душа благає:
Війни ці зухвалі припиніть!
В нас весна так квітами палає,
Закликає в цьому світі жить…
Котяться з очей сльозинки дрібні,
Перед образом вклякаєм ми…
Хлопчики, ви дуже нам потрібні.
Ми гордитись хочемо дітьми
І онуків рідних пригортати
Зустрічати радо з гарних снів…
Пісню колискову їм співати….
І живими бачити синів.
Не вмирайте, хлопчики, не треба,
В мирі на Землі святій живіть.
В мріях чистих ви летіть до неба,
Сійте хліб і діточок ростіть.
Надія Красоткіна

Майдан.

Прийшов спецназ,студентів розігнали,
Тих що за правду і нове життя стояли!
Їх можна оточити, бити, по землі тягати,
та віру в правду і свободу в них вже не забрати!

Вони не здались, їх вже не зламати,
Їм завтра вийде вся країна помагати!
І вийшли люди, їх було мільйони,
вони почули студентів тих стони!

Пролилась кров вже нема вороття,
по крові тій йдемо в нове ми життя!
І виріс Майдан, зібрались там люди,
Ніхто тої миті тепер не забуде!

Стояли,боролись,катів не боялись!
Їх часто ламали,вони не ламались!
Водою холодною їх поливали,
сріляли, вбивали, та дух не зламали!

Не витримав кат, і покинув країну,
та справи була це лише половина.
За катом прийшов старший «брат»
До скорі приставив він свій автомат.

Не ті ми вже люди,нас цим не злякати!
За свою країну будемо стояти!
Їм газом нас марно вже зараз лякати!
Свободу і волю за газ в нас не взяти!

Прощайте, Ялта и Гурзуф,
И Тарханкут, И Адаллары,
Прощай, смолистый сладкий дух
И братья гордые, татары.

Прощай Алушта и Форос
Прощай, Артек, мирок особый,
И Евпатория прощай,
И ты - надменный Севастополь.

Прощай, наивный, жалкий люд,
Предавший нас без сожаленья
Тебя ведь тоже предадут,
Живи - и жди переселенья

Поверь, мне не о чем жалеть,
Моя Отчизна - Украина
Но я умнее буду впредь
Я знаю, как стреляют в спину!

Fun T4 писав:Прощайте,

А хера вам!

Fun T4 писав:Прощай, наивный, жалкий люд,
Предавший нас без сожаленья
Тебя ведь тоже предадут,
Живи - и жди переселенья

Добавлено 06/06/15, 21:46

Москалю, чуєш, ти мені не брат,
Не був батькам моїм, не будеш й моїм дітям.
Моя колиска — стольний Київ-град,
Ти ж служиш іншим... іншим заповітам...

Тебе пустила в світ чужа земля,
Де все для українців є таке незвичне.
Поглянь на герб Орди і герб Кремля —
Вони у всьому дуже ідентичні.

Орел «двухглавый» в тебе і татар.
Чи в українців є щось спільне з тим народом?
Герб України — від Русі нам дар,
Він генетичним нас єднає кодом.

Русь Київська і Тризуб золотий...
Ці два поняття вам ніколи не змінити.
Для українців Тризуб є святий,
Хоч часто кров’ю і слізьми политий.

Тож не тулись, бо ми є не брати,
Ти нині знов пішов нас нищити війною.
Будь проклята війна, а з нею — ти!
Мої брати стікають знову кров’ю...

Москалю, слухай і запам’ятай:
Не забереш у нас ні величі, ні слави.
Як в серці українця — рідний край,
То сам Господь за нього свічку ставить.