http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/web ... 3511=33057 - здесь можно ознакомиться с законопроектом, который передан на подпись Президенту 17.11.2010 г.
вот статья о кратком содержании нового закона:
Законодавчим актом викладено у новій редакції Закон "Про виконавче провадження", а також внесено зміни до Цивільного процесуального, Господарського процесуального, Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів, Кодексу адміністративного судочинства України та законів "Про державну виконавчу службу", "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", які спрямовані на подальше вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).
Зокрема, встановлено, що Закон "Про виконавче провадження" визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Передбачено, що "виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню".
Законом встановлено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження у встановленому Міністерством юстиції України порядку можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби.
Згідно із документом, у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Рішення про стягнення коштів з Державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Законом передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право:
- проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;
- здійснювати перевірку виконання юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;
- з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну;
- безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища;
- накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;
- накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;
- за згодою власника використовувати приміщення, у тому числі комунальної власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника для перевезення майна;
- звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз´яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення;
- звертатися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, про роз´яснення змісту документа;
- звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої складено виконавчий документ про її відібрання;
- викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ;
- залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб´єктів оціночної діяльності - суб´єктів господарювання;
- накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;
- застосовувати під час провадження виконавчих дій відеозапис, фото- і кінозйомку;
- у процесі виконання рішень за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення;
- вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;
- з метою профілактичного впливу повідомляти органам державної влади, громадським об´єднанням, трудовим колективам і громадськості за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження;
- у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням;
- у разі необхідності залучати до проведення чи організації виконавчих дій суб´єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;
- здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.
а вот замечания, которые практически не учтены при доработке проекта закона...
[spoiler]ЗАУВАЖЕННЯ
до проекту Закону України
«Про внесення змін до Закону України
«Про виконавче провадження» та деяких інших
законодавчих актів України щодо вдосконалення
процедури примусового виконання рішень судів
та інших органів (посадових осіб)»
(реєстраційний № 2782)
У Головному юридичному управлінні розглянуто підготовлений до розгляду у другому читанні законопроект про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (реєстраційний № 2782), з приводу якого повідомляється таке.
Підтримуючи в цілому необхідність удосконалення законодавчих актів з метою, що задекларована у пояснювальній записці до законопроекту, вважаємо за необхідне висловити до тексту законопроекту такі зауваження.
1. Відповідно до статті 2 проекту (зміни до Закону України «Про виконавче провадження») примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) покладається на державну виконавчу службу. Поряд з цим в проекті існує норма, зокрема стаття 3, яка передбачає виконання рішень також іншими органами, а саме: податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. На наш погляд, з таким підходом погодитись неможна, оскільки в окремих випадках один і той самий орган може одночасно виступати як орган, який виконує рішення, та, як сторона виконавчого провадження, а це не відповідає існуючій концепції закону.
2. Пунктом 18 частини третьої статті 11 проекту передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього не лише рішенням суду (як це передбачено чинним законодавством), а й рішенням інших органів (посадових осіб), державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника – фізичної особи за межі України – до виконання зобов`язань за такими рішеннями.
Аналогічні зміни проектом вносяться до пункту 5 частини першої статті 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”, до пункту 24-1 частини першої статті 293, статті 377-1 Цивільного процесуального кодексу України, абзацу сьомого частини другої статті 25, частини другої статті 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
На нашу думку, з такими пропозиціями навряд чи можна погодитись, оскільки вони не враховують вимог Конституції України. Так, стаття 33 Конституції України передбачає, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. А стаття 22 Конституції України забороняє звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
Однак всупереч вимогам наведених статей Конституції України, проектом пропонується розширити перелік підстав для тимчасового обмеження прав громадян України на виїзд за кордон.
3. Положення проекту щодо надання державному виконавцю права накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, розміщені на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах (зокрема, статті 11, 52, 53, пункти 14, 15 Прикінцевих положень), на нашу думку, не повною мірою відповідають вимогам статті 41 Конституції України щодо права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, беззастережна реалізація якого є сумнівною при списанні коштів з рахунків боржників у позасудовому порядку на підставі рішень органів державної виконавчої служби, а також не враховують вимог статті 22 Конституції України.
4. З огляду на існування в процесуальних кодексах судового контролю за виконанням судових рішень видаються сумнівними положення частини шостої статті 20, частини першої статті 35, частини першої статті 39 проекту, які позбавляють орган, який видав виконавчий документ, будь-якої інформації щодо виданого ним виконавчого документа.
5. Стаття 22 проекту визначає строки пред’явлення виконавчих документів до виконання. Варто зауважити, що порівняно із статтею 21 чинного Закону України «Про виконавче провадження» проектом передбачено суттєве скорочення строків пред’явлення до виконання таких виконавчих документів, як виконавчі листи та інші судові документи ( замість трьох років передбачено лише один рік). На нашу думку, зазначені законодавчі зміни, як такі, що відповідним чином вплинуть на зміст та обсяг існуючих прав громадян у контексті додержання вимог статті 22 Конституції України, можуть стати предметом розгляду Конституційним Судом України з відповідними наслідками.
6. Стаття 28 проекту передбачає порядок стягнення та розмір виконавчого збору. Слід зазначити, що порівняно з чинною нормою статті 46 Закону України “Про виконавче провадження”, проектом розмір виконавчого збору значно збільшено, що, на наш погляд, не враховує вимог статті 22 Конституції України. До того ж, із тексту законопроекту незрозуміло куди спрямовуються кошти виконавчого збору. У будь-якому випадку ці положення Закону мають бути узгоджені з новим Бюджетним кодексом України і проектом Податкового кодексу України, який готується до розгляду Верховною Радою України у другому читанні.
7. Відповідно до Закону України “Про джерела фінансування органів державної влади” (стаття 2) органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. До того ж згідно із статтею 3 цього Закону органам державної влади забороняється мати позабюджетні спеціальні рахунки та використовувати кошти, одержані за здійснення функцій держави, в будь-який інший спосіб, крім зарахування таких коштів до Державного бюджету України.
З огляду на зазначене виникає питання щодо законності авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій за рахунок стягувача, яке передбачено статтею 42 проекту.
Крім того, згідно із зазначеною статтею авансування здійснюється з метою забезпечення провадження виконавчих дій. Проте зважаючи на вимоги статті 24 Конституції України щодо недопущення привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками, в тому числі за ознаками майнового стану, виникає питання щодо неконституційності цієї норми проекту.
Одночасно звертаємо увагу, що Закон України “Про засади запобігання та протидії корупції”, який набрав чинності, але буде введений в дію з 1 січня 2011 року, також забороняє фізичним та юридичним особам здійснювати фінансування органів державної влади.
8. На нашу думку, між положеннями пункту 3 частини першої статті 43 проекту, яка передбачає, що у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми, і частиною першою статті 28 проекту, яка передбачає стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, існує внутрішня неузгодженість.
9. Звертаємо також увагу на суттєве скорочення строку, протягом якого стягувач може витребувати стягнуті з боржника грошові суми (частина сьома статті 45 проекту - замість трьох років встановлено строк один рік). На наш погляд, це також не враховує вимог статті 22 Конституції України.
10. Стаття 46 проекту, порівняно із редакцією статті 47 чинного Закону України «Про виконавче провадження», передбачає суттєве збільшення розміру винагороди державному виконавцю за рахунок стягнутого з боржника виконавчого збору. На наш погляд, питання виплати окремої винагороди державному виконавцю у відсотках від стягнутого майна не узгоджуються з принципами оплати праці державних службовців, визначених Законом України «Про державну службу», та не відповідає положенням Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції” фізичним та юридичним особам забороняється здійснювати фінансування органів державної влади (вводиться в дію з 1 січня 2011року).
11. Частиною сьомою статті 52 проекту передбачено, що у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташовано це житло, не здійснюється.
На нашу думку, з такими положеннями погодитися не можна, оскільки, по-перше, відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України. По-друге, стаття 24 Конституції України передбачає, що громадяни мають рівні права і свободи та є рівними перед законом і не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками соціального погодження, майнового стану та іншими ознаками. Крім того, зазначені положення не узгоджуються також з переліком видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, який додається до внесеного законопроекту.
До того ж, у другому реченні частини сьомої цієї норми міститься алогізм, а саме державний виконавець не зможе вжити заходів до виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, оскільки відповідно до статті 52 проекту звернення стягнення на майно боржника здійснюється в останню чергу, коли у боржника немає коштів, інших цінностей, іншого майна, достатніх для задоволення вимог стягувача.
Крім того, на нашу думку, порушені в цій частині питання є предметом регулювання статті 63 проекту, яка визначає порядок звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення та земельну ділянку фізичної особи.
12. Стаття 54 проекту регулює питання звернення стягнення на заставлене майно. При цьому частиною п’ятою цієї норми передбачено, що реалізація заставленого майна здійснюється лише в порядку, встановленому цим Законом. З урахуванням того, що реалізація предмета застави також передбачається статтею 591 Цивільного кодексу України, у частині п’ятій слова “цим Законом” слід замінити словом “законом”.
13. На відміну від редакції статті 55 чинного Закону України «Про виконавче провадження», яка чітко визначає випадки застосування арешту майна боржника, запропонована редакція частини першої статті 57 проекту цього не передбачає і наводить лише загальні положення, за якими арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання всіх рішень, які підлягають примусовому виконанню згідно з цим проектом.
За такого уніфікованого, однак хибного з точки зору принципу верховенства права законодавчого підходу, виникне правова невизначеність, що уможливить ситуації, коли державний виконавець тлумачитиме норми закону на свій розсуд.
Крім того, подібне законодавче регулювання не враховує також і вимог статті 22 Конституції України.
14. Відповідно до запропонованої редакції частини першої статті 58 проекту державний виконавець має право визначати вартість майна боржника за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості відповідного майна. Із такою пропозицією навряд чи можна погодитися, оскільки аналогічна норма вже діяла в чинному Законі України “Про виконавче провадження”, але себе не виправдала і з метою уникнення можливих зловживань та усунення можливих помилок, зокрема у зв’язку з відсутністю у державного виконавця необхідних знань, була змінена законодавцем 28.11.2002.
15. Частиною першою статті 62 проекту пропонується реалізацію арештованого майна здійснювати шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Однак проект не передбачає положення щодо того, хто саме має реалізовувати майно, на яке звернено стягнення. Тому, на нашу думку, не дотримано вимог статті 19 Конституції України і не враховано Рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7–рп/2001, за яким неповнота регулювання суспільних відносин не відповідає конституційному визначенню України як правової держави.
Це ж зауваження стосується частини другої цієї статті проекту, а також пропозиції щодо виключення чинної частини другої статті 41 Закону України “Про іпотеку”, за якою нині здійснюється організація продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах.
16. З огляду на вимоги статті 22 Конституції України є неприйнятною редакція частини другої статті 74 проекту, яка передбачає одночасне звернення стягнення на заробітну плату та на майно боржника у разі наявності заборгованості із сплати аліментів.
17. Стаття 82 проекту передбачає порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби. При цьому за частинами першою і другою зазначеної статті боржник позбавлений права звертатися до вищого керівництва державної виконавчої служби та може звертатися з приводу такого оскарження лише до суду.
Зазначені положення, на нашу думку, суперечать вимогам статей 22 і 24 Конституції України і звужують, порівняно із чинною редакцією закону, зміст та обсяг існуючих прав боржника.
До того ж редакція зазначеної статті викладена без урахування положень статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України, статей 19, 104, 181 Кодексу адміністративного судочинства України та статей 383, 384 Цивільного процесуального кодексу України.
Що стосується положень частини п’ятої цієї ж статті щодо обмеження права осіб на оскарження до керівництва органів державної виконавчої служби лише тих рішень, дій або бездіяльності, оскарження яких передбачено цим законопроектом, то, на нашу думку, вони суперечать положенням статті 22 Конституції України, оскільки обмежують існуючі права громадян.
Щодо змін до інших законодавчих актів України, то слід зауважити таке.
І. Проектом вносяться зміни до статей 41, 43, 44, 45, 47 Закону України «Про іпотеку» метою яких є заміна “спеціалізованих організацій” з продажу предмету іпотеки, які нині залучаються на конкурсній основі органами державної виконавчої служби, для організації продажу предмету іпотеки на “організатора прилюдних торгів”. На нашу думку, зазначені зміни не узгоджуються із статтею 21 Закону України “Про заставу”, відповідно до якої реалізація заставленого майна провадиться спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів).
II. Проектом вносяться зміни до статей 1071 та 1074 Цивільного кодексу України, з якими, на нашу думку, погодитись не можна, оскільки їх реалізація призведе до погіршення становища громадян та звуження обсягу їх прав, що є неприпустимим з огляду на положення статті 22 Конституції України.
Так, зміни до статті 1071 ЦК України полягають в тому, що грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження не лише на підставі рішення суду та у випадках встановлених договором між банком і клієнтом, а й в інших випадках, передбачених законом. Зміни ж до 1074 ЦК України стосуються додаткових обмежень прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунках.
III. Проектом пропонується викласти у новій редакції статтю 342 КК України з метою встановлення кримінальної відповідальності за опір державному виконавцю під час виконання ним службових обов`язків. На наш погляд, необхідності у запропонованих змінах немає, оскільки чинна редакція статті 342 КК України вже передбачає кримінальну відповідальність за опір представникові влади, а відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державний виконавець є представником влади. Таким чином, зазначені зміни є невиправданими.
IV. Проектом запропоновано шляхом внесення змін до статті 12 Кримінально-виконавчого кодексу України виключити з повноважень Державної виконавчої служби повноваження щодо примусового виконання покарання у вигляді штрафу. При цьому виконання цих повноважень не покладається на інший орган, який був би уповноважений виконувати цей вид покарання в примусовому порядку. Разом з тим, у частині третій статті 26 цього Кодексу пропонується встановити, що «у разі несплати засудженим штрафу у строк, передбачений частиною першою цієї статті, суд розглядає питання про розстрочку виплати несплаченої суми штрафу або заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських або виправних робіт відповідно до закону», а відповідно до частини четвертої цієї статті «у разі несплати засудженим чергового платежу при призначенні штрафу з розстрочкою виплати суд через місяць після закінчення строку виплати чергового платежу замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських або виправних робіт відповідно до закону». Такий підхід призведе до неможливості примусового стягнення штрафу із засудженої особи, якщо вона згідно із частиною першою не сплатить його добровільно у місячний строк. Інакше кажучи, навіть у разі якщо засуджений не сплатить штраф, хоча у нього була фінансова можливість, примусово стягнути штраф у такому випадку буде неможливо через відсутність у законодавстві цього способу виконання покарання. Таким чином, скасування примусового виконання покарання у виді штрафу унеможливить застосування цього виду кримінального покарання на практиці, а у випадках заміни штрафу на інший вид покарання відповідні суми коштів не надходитимуть до Державного бюджету України.
V. Всупереч вимогам частини першої статті 116 чинного Регламенту Верховної Ради України до тексту законопроекту, підготовленого до другого читання, внесено зміни, які не були предметом розгляду під час прийняття проекту у першому читанні.
Це стосується таких змін:
- до Закону України “Про виконавче провадження”: частина п‘ята статті 8, пункт 18 частини першої та частина четверта статті 11, пункт 2 частини другої статті 17, частини друга та третя статті 18, пункт 3 частини першої та частина третя статті 19, частини четверта та восьма статті 20, частина четверта статті 25, стаття 27, частина третя статті 28, частина друга статті 34, частина п»ята статті 36, пункти 9, 15 частини першої та частина третя статті 37, пункт 6 частини четвертої статті 41, пункти 8 та 9 частини другої статті 47, частини третя і четверта статті 53, частини перша і сьома статті 57, частини четверта та п‘ята статті 58, частина третя статті 60, частини третя і восьма статті 78, частина друга статті 80, частина п»ята статті 82;
- до Кримінально-процесуального кодексу України: зміни до статей 404 і 410;
- до Цивільного процесуального кодексу України: зміни до статей 114, 293, 377, 383 та нова редакція статті 377-1;
- до статей 89 та 118 Господарського процесуального кодексу України;
- до статті 384 Кримінального кодексу України;
- до статті 195 Сімейного кодексу України;
- до статті 17 та частини третьої статті 271 Кодексу адміністративного судочинства України;
- до законів України “Про нотаріат” (статті 89, 91), “Про порядок виїзду з України і в‘їзду в Україну громадян України” (пункт 5 частини першої статті 6), “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” (статті 25, 32), “Про іпотеку”, “Про державну виконавчу службу” (частина перша статті 3, статті 5, 6 та 19).
Це також стосується і нових положень, що з`явилися у розділі ІІ законопроекту «Прикінцеві та перехідні положення».
Зокрема, визначення у пункті 1 цього розділу моменту набрання чинності «через три місяці з дня його опублікування», на нашу думку, є нечітким для встановлення настання відповідного юридичного факту. Для уникнення різного тлумачення запропонованого формулювання, на нашу думку, умову «через три місяця» краще замінити більш точною умовою «через 90 днів».
Висновок: законопроект може бути прийнятий у другому читанні за умови врахування висловлених зауважень.
Заступник керівника
Головного управління А. НИЖНИК[/spoiler]
а вот статья Конституции, которая запрещает ограничивать уже имеющиеся права у граждан:
[spoiler]Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.[/spoiler]
а завтра меня пригласили в качестве эксперта на Первый национальный телеканал высказать свое мнение о новом законе.
и мне теперь интересно, говорить им правду, или просто высказать свое мнение о необходимости его доведения до ума, иначе начнется бардак и в этой части ...
дилемма
пофиг какая задолженность и перед кем.
