В межах наведеної вище адміністративної справи Чуріковою Т. (Позивач-1 в даній справі), як представником Андронікова О.Ю., було зроблено запит до технічного спеціаліста – кандидата технічних наук за спеціальністю «Озброєння та воєнна техніка», колишнього викладача кафедри квантово-оптичних озброєнь Харківського воєнного університету Павловича Романа Владиславовича з проханням пояснити принцип дії технічного приладу типу ВІЗІР на підставі методичних рекомендацій по роботі з приладом (копія додається).
Отриманий висновок спеціаліста шокував жахливою можливістю приладу привласнювати транспортним засобам, які попали в фотооб’єктив приладу «ВІЗІР», швидкість інших транспортних засобів, які мають більшу швидкість, але рухаються позаду і ще не потрапили до об’єктиву приладу «ВІЗІР» (оскільки вимірювання радаром відбувається на відстань не меншу ніж 400 метрів, а фіксація фотоапаратом приладу здійснюється на відстань не більшу ніж 80 метрів (дані технічних характеристик приладу з Методичних рекомендацій по роботі з радіолокаційним відеозаписующим вимірювачем швидкості «Візір»)).
Так, на питання «Существует ли техническая возможность однозначно определить, что скорость, зафиксированная радиолокационным узлом РВИС «ВИЗИР», принадлежит транспортному средству, зафиксированному оптическим узлом РВИС «ВИЗИР» (сфотографированному либо запечатленному на видеозаписи)?»
Технічний спеціаліст відповів: «Техническая возможность однозначно определить, что скорость, зафиксированная радиолокационным узлом РВИС «ВИЗИР», принадлежит транспортному средству, зафиксированному оптическим узлом РВИС «ВИЗИР» (сфотографированному либо запечатленному на видеозаписи) отсутствует.»
Використання даного приладу органом державної влади, що уповноважений Законом встановлювати вину осіб за правопорушення у сфері дорожнього руху, якщо технічні характеристики даного приладу не дають 100 % гарантії, що швидкість, відображена у фоторапорті є швидкістю сфотографованого транспортного засобу, є недопустимим, оскільки, таке використання приладу фактично є технічною фальсифікацією доказів у справах про адміністративні правопорушення.
Позивач-1, як сумлінний водій, протягом майже трьох років не порушуючи правил дорожнього руху також в будь-який час може стати жертвою зазначеної фальсифікації, яка навіть не залежить в даному випадку від знань, вмінь та навиків працівників Державтоінспекції з використання даного приладу.
Позивач-2 також жодного разу не притягався до адміністративної відповідальності за перевищення швидкості, за виключенням єдиного випадку в січні 2009 року, зафіксованого приладом типу «ВІЗІР», оскарження за яким ще не завершилось.
Окрім наведеного, повідомляємо суду, що на телеканалі К1 восьмого квітня 2009 року в телепрограмі «Один день» було показане інтерв’ю з начальником відділу ДП «Укрметртестстандарт» Андрієм Іващенко (роздруківка з інтренет-сторінки телеканалу з текстом інтерв’ю додається).
Зокрема, в зазначеній програмі прозвучало, що саме цим підприємством відеозаписуючий вимірювач швидкості «ВІЗІР» було визнано придатним для вимірювання швидкості автомобілів в Україні. Проте, вітчизняні контролери на практиці перевіряють лише радари, а не об'єктиви приладів.
Тобто, «Укрметртестстандарт», проводячи метрологічну повірку приладів, перевіряє лише роботу радарного пристрою приладу. Питання ж можливості приладу достовірно визначити швидкість сфотографованого транспортного засобу зазначеною установою не досліджувалось. З огляду на наведене, а також з метою отримання достовірної інформації, що стосується справи, вважаємо за необхідне клопотати перед судом щодо направлення судового запиту до Державного підприємства «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» (Укрметртестстандар
абзац из искового заявления в суд.
http://avtorada.org/forum/index.php?showtopic=15429